Часи дефіциту вже стали історією, сьогодні на кожен колір і смак є широкий вибір товарів, пропозиція тягнетья до нас з багатих вітрин, шпальт газет і журналів, боків трамваїв і моніторів персональних комп’ютерів, новісінькі речі нам приносять до самого порогу наших осель. Але навіть сьогодні є речі, на які ніколи не підніметься рука, щоб їх викинути. Ось так, відкривши стару бабусину скриню і знайшовши там «скарб», багато сімей береже його як родину реліквію. Не у всіх це картини відомих художників, дорогоцінні прикраси чи антикварні декорації. У багатьох українських сім’ях до сучасного комоду або шафи-купе перекочувала давня краса рукотворна. А оскільки колись дівчата та жінки багато вишивали, то часто цією дорогою знахідкою є вишивка: чи то сорочка, чи рушник, чи скатертина.
Ось так і моя мама береже вишиванку своєї бабусі Дячишин Катерини Іванівни, вишиту на початку минулого століття. ...Народилася вона в 1910 р. у селі Завишень, що на березі річки Західний Буг. У 19 років вийшла заміж за хлопця Василя з села Бояничі, де їх сім’я проживала разом з батьками. У квітневу Великодню суботу 1946 року, як згадувала моя бабуся Оля, під час сумнозвісної операції "Вісла" надійшов наказ збиратись. І повезли родину в невідомість. «Як перетнемо Збруч, то певно десь в Росії опинимося», - бідкалися люди. Але зупинились в місті Підволочиськ Тернопільської області, проживали в селі Кошляки. У 1953 році повернулись на рідні землі, поселились у Завишні... Всі ті важкі і тривожні роки пережила і згадана прабабусина вишиванка, дійшовши до нас свідком тим часів. Це традиційне для Сокальського району Львівщини чорне шиття. Легенда розповiдає, що коли татари напали на цей край i винищили його, то люди, якi вижили, дали клятву до двадцятого колiна носити одежу, вишиту чорним кольором.
Народне мистецтво Сокальщини оригiнальне i своєрiдне. Це видно i в тканинах, i в одязi, i вишиванцi. Полотна виробляли ллянi, коноплянi i деколи мiшанi. На святковi сорочки полотно повинно було бути тоненьке з льону, а на буденнi - грубе з конопель. Як згадує Бронiслав Сокальський, автор книжки "Повiт Сокальський" вишивка у сокальчан геометрична, дрiбного рисунка, чорного, або червоного кольорiв, або й обох разом, iнколи з додаванням жовтого. У ХIХ столiттi вишивали переважно рукави, манжети i комiри, якi було видно з-пiд верхнього одягу.
На переломi ХIХ початку ХХ ст.ст. з'являється рослинний орнамент. Спершу у формi вiночкiв-гiрлянд, великих букетiв рiзноманітних квiтiв. Як вiдзначають вiдомi етнографи-дослiдники, взори цi не мають подiбних. Тут є все те, що живе, яскраве, барвисте, чим славляться до нинi давнi родини надбужанського краю. Для вишивок Сокальщини характерні легкі ніжні узори, які справляють враження тонкого мережива. Вони виконуються переважно чорним кольором поверхневим шиттям — хрестиком, стебнівкою. Вишукане, багате, монументальне чорне мереживо образно виділяється в складному, комплексному одязі Сокальщини.
З часом у сокальський взiр приходять густі, без пробілів геометричні візерунки та рiзнi барви. Поряд з чорним, темно-червоним, зеленим, фiолетовим, звичайно i синьо-жовті нацiональнi кольори.
Цими кольорами вишивали також краватки і пояси, робили гердани. За цi нацiональнi взори, коли їх було знайдено в когось пiд час вивозу українцiв у 1946-1948 роках, суворо карали. Тому багато жiнок, щоб не нищити всього, в поспiху випорювали частину вишиття.
Наталя Байдалка
(Для підготовки статті були частково використані матеріали сайту http://www.chervonograd.com.ua.)